“Канонічний” чайник, зроблений в 70-ті роки минулого століття, на у 2-гій половині “раннього періоду” роботи 1-ї Ісінської Фабрики. Тоді використовувалася найкраща, на той час, ісінська глина. Саме використання цієї глини стало одним із головних факторів, що визначили “ранній період” (1958-1977) як явище та відокремили його від пізніших етапів роботи фабрики.

Тоді червона ісінська глина (Хон Ні) видобувалася в родовищі Чжао Чжуані та у 1977 році була повністю вичерпана. Ця глина вважається еталонною, найкращою для заварювання чаю. Вона дозволяє витискати з чаю максимум, розкриваючи усі його переваги та недоліки. Конкурувати з нею може хіба що ісінська Лао Джу Ні, що закінчилася ще на початку 20-го століття.

Після закриття родовища Чжао Чжуані фабрика перейшла на червону глину з інших ісінських родовищ, яка вже відрізнялась за складом та значно поступалася якістю. А починаючи з 80-х років, додавання до складу оксиду заліза для посилення кольору та пластифікаторів/консервантів для скорочення часу підготовки глини до роботи. Адже видобута з копальні глина має “відлежатись” хочаб декілька років, щоб набути пластичності, без якої при випалі виробів будуть виникати тріщини та деформації. Цей чайник зроблений у 70-х роках, 2-й половині “раннього періоду” роботи фабрики. Глина тоді трішки гірше чистилася ніж у 60-х роках, тому на чайнику можна побачити більше маленьких чорних точок. Вони є природніми вкрапленнями маленьких часточок руди оксиду заліза, що проявляються при випалі. Але усі фахівці вважають, що це не має жодного впливу на якість заварювання.

В цілому, 1-ша Ісінська Фабрика, впродовж усього часу існування, рухалася у бік збільшення об’ємів виробництва, що сильно відбивалося на якості її виробів. З самого початку роботи фабрики, майстри використовували напівручний метод виробництва, коли спеціальні лекала та форми полегшували та прискорювали роботу. Цей метод досі використовується більшістю майстерень в Ісіні. У 50-60-х роках майстри приділяли більше уваги виробам, доводячи руками форму чайника до заданого стандарту. Сліди такого допрацювання чітко просліджуються на ранніх чайниках, які виглядають більш витончено ніж чайники пізніших періодів. У 70-х роках майстри докладали трішки менше зусиль ніж раніше, тому чайники цього періоду зовсім ледь, але відрізняються від ранішніх більш грубими лініями. Різниця, насправді, невиразна, тому побачити її можна лише маючи певний досвід.

Цей чайник “стандартної форми” Шуй Пін, яку головний майстер та засновник фабрики Гу Цзінчжоу обрав, як базову, що зробило її найпопулярнішою формою на десятиліття. Чайник має об’єм 150мл, або “12 чашок” за китайською чи “8 чашок” за тайванською класифікацією. Це найбільший розмір із стандартних. Великі чайники робилися в меншій кількості та гірше збереглися до нашого часу, тому зазвичай дорожчі за чайники меншого розміру.

На дні чайника стоїть чотиризначне клеймо типу “中國宜興 / Zhong Guo Yixing” 6:4, що є типовим для чайників 70-х років.

Цей чайник може не тільки стати справжньою “зіркою” вашої колекції, але і ідеальним інструментом для розкриття чаю, незамінним супутником у вашій подорожі “чайним всесвітом”.