Недаремно Юньнань вважається батьківщиною білого чаю. Все виглядає логічно, адже саме тут знаходяться ареали походження перших, одомашнених людиною, чайних рослин. А білий чай — це перший чай, який ймовірніше за все зробила людина, через найкоротший технологічний ланцюг — збір листя та сушіння. 

Традиційна техніка виробництва білого чаю (якщо це не фабричний масштаб з агресивним культивуванням та сушінням кондиціонерами) майже не змінилася з давніх часів. Основою, безумовно, є сировина. Для цього білого, майстриня Сян обрала свою улюблену сировину з малих давніх чайних дерев віком 150-200 років. Ці окультурені дерева, колись давно, за місцевою традицією, були певним чином підрізані. Через це вони не ростуть вище 2-3 метрів і з них зручно збирати врожай. Ці дерева зростають в одному з чайних садів Мадену, що розкинулися схилами гірського хребта Айлаошань, на висоті 1600-1800 метрів. При цьому, вся сировина складається виключно з флешів. Флеш — це перехідна стадія між брунькою та листком, коли перед тим, як остаточно розкритися, листок формує видовжену пухнасту “голочку”. Саме це і дало китайську назву чаю — Bai Hao Yin Zhen (白毫银针), що з китайської перекладається як “срібна голка з білим ворсом”. Так зараз називають усі білі чаї, що були зроблені з такої сировини. 

Другим, найважливішим фактором, що впливає на якість білого чаю — є стадія сушіння. Майстриня розкладає голочки на плетених тацях та килимках тонким шаром. Та сушить на відкритому повітрі декілька днів. Коли сонце засильне або починається дощ, таці переносять під навіс. Майстриня перевіряє кондицію на дотик, визначаючи ступінь готовності чаю. Усі ці, на перший погляд, прості операції потребують великого досвіду, адже саме сушіння чаю дозволяє майстру витягнути максимум результату з обраної сировини.