Походження та період:
Китай, династія Цін (період Ґуансюй (光緒, 1875 – 1908)). Типовий представник південнокитайської “народної печі”. Таке явище, як народні печі (domestic kilns, міньяо 民窑 – кит.) з’явилося у Китаї ще за доби Сун (X–XIII ст.), а у період пізнього Цін (XVIII – XIX ст.) набуло надзвичайно масовохо характеру. На противагу високоякісним імператорським печам (ґуаньяо 官窑 – кит.), народні печі були оріентовані на масове виробництво із невибагливими стандартами якості. Складно точно локалізувати піч, але за усіма ознаками це точно південний Китай.

Матеріал і техніка:
Порцеляна із сірувато-білою глазур’ю під розписом. Емалі накладено поверх глазурі (надглазурний розпис) й закріплено повторним випалом при нижчій температурі. Цікаво те що розпис зроблений двома техніками. Персики та залень маютіь м’які, “пастельні” тони з характерним рельєфним відчуттям на дотик. Вони виконані технікою фенцай (粉彩), ймовірно, найважливішою технікою кольорового розпису в історії китайської порцеляни після синьо-білого кобальту. Для всіх інших елементів використано різкі, пласкі, прозорі емалі типові для більш давньої традиції уцай (五彩). На відміну від “імператорських печей” ґуаньяо, що повністю перейшли на більш досконалу техніку фенцай у XVIII ст., “народні печі” продовжували активно її використовувати через її доступність.

Декор і символіка:
Мотив подвоює тему довголіття: персик (桃) – плід безсмертя, класичний символ довгих років, а поруч виписано власне ієрогліф 寿 (壽, “довголіття”) залізно-червоним. Таке поєднання “образ + слово” робить побажання довгих років прямим і наголошеним. По вінцях – залізно-червоний бордюр у вигляді ланцюжка-плетінки, поширений контурний орнамент народної порцеляни; по краю піддонця – залізно-червона обвідка.

Ознаки автентичності:
Неглазуроване кільцеве піддонце з природним буро-охристим краєм; сірувато-біле тіло; ручний, нерівномірний емалевий розпис; дрібні природні цятки й потертості емалі – усе відповідає надглазурній народній порцеляні пізнього Цін.